Бердник Олесь
«Поезії»

Хіба хоче імен сила Духу жива?

Хто вона, і нащо — буря знає сама!

Хати ветхі змете урагану рука,

Якщо навіть вони мають ім’я святе,

А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,

Бо віднині вже він сам у себе росте,

Бо усі кораблі, і дороги, й мости,

І пісенного поклику огненний дзвін,

І казкові краї, й зореносні світи,

І походи до них — то все він, лише він!..

Коханий, заграй мені тишу

На дивну бандуру Мовчання,

Хай душу мою заколише

Сюіта смеркання…

Заграй на сопілку чекання

Безмовну симфонію дива.

В колисці надій і кохання

Я буду щаслива.

Мій добрий, заграй мені думу

На вечора зоряних струнах,

Акорди щасливого суму

Хай котяться в лунах…

А я полечу до світання

В обіймах твоєї розмови,

В мелодії пісні мовчання

Нечутного слова…

Коханий, відкрий свою душу —

Волошку у стиглому житі,

Бо стати віднині я мушу

Мовчанням блакиті,

Пелюстками ніжного квіття,

Що зріє між зорями лише…

Мій рідний, у ніч заповідну

Заграй мені тишу…