Бердник Олесь
«Поезії»

Клавіші — в серці. Клади на них пальці страждання.

Ти вже не тіла шматок, а думок Океан,

Море надій таємничих, вітрило жадання!

Що ж ти жадаєш? Чого ти шукаєш в золі?

У лабіринтах старих і нових Мінотаврів

Навіть найбільші творіння зітрухнуть в землі,

Мусять затихнути і найгучніші литаври…

Все — із тобою! Орган і душі корабель,

Квіти, метелики, птахи — матросі завзяті, —

Прагнуть у Новім Ковчезі до Нових Земель,

Поруч всміхаються Друзі, душею багаті.

Грай, мій Органе! Вічності старанно грай!

У Всебуття хай покотяться звуки Хоралу,

В грудях у тебе Всерадості згублений Рай, —

Просто, як треба, його ми іще не шукали…

Мрію

Про незвичайну празоряну дію…

Де, і для кого, і з ким?

Вітер повіє, мрію розвіє,

Ніби легесенький дим…

Все таки, маю, маю надію…

Ой та надія, мрія пташина,

В небо навіки, навіки полине…

Правічна радість, священний трепет

На тій межі, що зветься смертю…

Щезають маревні вертепи,

Замком таємним зправік заперті…

Підняти парус — і в чисте море,

У таємничість Праокеану!

Пусті страхи душа поборе

І попливе в краї незнані…

Хай виринають дивосвіти

В стихійнім