Бердник Олесь
«Поезії»

А що першая дорога — у пустелю,

Там самотність свої килими постеле.

А що друга — та під грози-блискавиці,

Ну а третя — до заснулої дівиці…

Та дівиця жде з правіку — не діждеться,

Хто до неї із любов’ю доторкнеться,

Хто вуста її холодні поцілує,

Хто їй казку голубину наворкує.

Три дороги, три дороги, три стежини

Накувала опівночі зозулина,

Накувала сива, накувала

На чарівне Диво-свято, на Купала…

— Блискавице, блискавице!

Ти — небесная дівице,

Зупинися, стань!

Дай на тебе подивиться,

Дай на тебе помолиться,

Матінко, повстань!

— Зупинитись я не можу,

Б’ю у силу стоворожу,

Це — моє життя!

Хочеш мчатися зі мною?

Стань вогнистою стрілою,

Стань без вороття!

Хай течуть у море води,

Хай ворушаться народи,

Ти — лети в блакить!

І тебе народить знову

У ясне життя громове

Блискавична мить!

Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,

(В цілім світі широкім відомо його ремесло).

Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги

І урочий Світанок призначили — вельми таємне число.

Дні летять, ніби птахи.