Бердник Олесь
«Поезії»

Мій кораблик поплине до моря —

На простори чудові,

Де немає ні щастя, ні горя…

Вогонь розсудить все. Нехай лютує ворог.

Зірниця наступа. І новий день несе.

Загримотить гроза. Не втримається морок.

Вогонь розсудить все.

Палахкотять міста. І гримають гармати.

Тримайся, брате мій, в біді не охолонь.

Якщо ти вогняний — не бійся умирати!

Розсудить все вогонь.

Вогонь розсудить все… І успіхи, й невдачі,

І сивизну густу біля солдатських скронь.

Всього ще буде — сліз і радості, одначе

Розсудить все вогонь.

Народження і смерть — то спалахи й згасання,

Але вогонь життя і в сонці, і в золі,

В польоті журавлів, у тиші, і в коханні

У Матері-Землі…

Її потік життя пітьма не подолає,

Ще буревію гнів планету потрясе…

Хто витрима грозу — той піде до безкраю.

Вогонь розсудить все!

Вогонь розсудить все!

Де побачиш дзеркало — розбий!

То воно зіткало наші шати.

Блиск отой — холодний і німий —

Нас до нього змусив повертати.

Ми зирнули у світи площин,

Ми себе побачили окремо,

І від Батька одірвався Син,

Вдаль пішов