КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

такі прохолодні, такі ласкаві долоні!

Чи це якісь чари? Чи снів гарячкових сваволя?

А, здогадався, ця жінка — це моя Доля!

НЕ ПИШНА ПАНІ, НЕ ГЕЛЕНА,

не ружа, хтива і п'янка,

печальна жінка, недогленута,

примучена — але ж яка!

Тонкої п'ясті, гордого надбрів'я,

таких скорботних і шляхетних рис!

Чи це на неї в снах своїх набрів я?

Чи янгол мій до мене прихиливсь?

Хто їй сказав прийти у ці руїни?

Хто напоумив тут шукати нас?

Чи це душа самої України

прийшла до мене в мій останній час?

Віщунка баба все на мене глипа,

щоб я у слові мислі не одбіг.

— Та це ж вдова полковника Пилипа,

який іще під Корсунем поліг! —

шепоче відьма. Човгає старенька.

Так ось до кого їздила вона!

— Це ж Ганна. Це ж сестра Золотаренка,

із ніжинських полковників. —

Смутна

ця чорна жінка. Мовчазна і горда.

Либонь, зазнала всіх поневірянь.

Така, мабуть, була княгиня Ольга,

коли загинув князь у деревлян.

І я подумав: — Боже мій! Свята. —

На Ганну глянув якось по-новому.

Ця вірна навіть мертвому. А та

була невірна і мені живому!

НА ДРУГИЙ ДЕНЬ БУЛО МЕНІ ВЖЕ ЛІПШЕ.

Щось відьма одшептала од чола.

Ходили навіть з Ганною до лісу,

вона мене