КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Полковникам внесла три миски галушок.

От ми такі і є в очах всії Європи —

козакко, чернь, поспільство для ярма.

Ізгої, бидло, мужики і хлопи,

В яких для світу речників нема.

А ЩО У НАС РОБИТЬ ВСЕСВІТНЬОМУ ПІЇТУ?

Ні світського письма, ні людяних понять.

Піїти всіх земель говорять всі до світу.

А наші все до себе гомонять.

Ну, а якби нам матінка Оранта

підкинула Верґілія чи Данта?

То й був би він тут за приблуду

і невідомий на весь світ

неодукованого люду

неошанований піїт.

МИ — ЛІРНИКИ. МИ ЛЮБИМО ВЕРТЕП.

Нам головне — співати про калину.

Іде Шрамко. Он рясою мете

попід горою кольорову глину.

Чи думав я так доживати вік?!

Не втішений ні друзями, ні дітьми.

Ото, мабуть, єдиний чоловік

мені ще вірний. Крім хіба що відьми

та зброяра і джури. Отако.

Ні жить не хочу, ні вина із бочки.

Я тут би вмер, якби не цей Шрамко.

Хоч є принаймні з ким посидіть мовчки.

ЧОРНІЮТЬ НАШІ ТІНІ БІЛЯ БРАМИ.

Горить багаття. Булькає казан.

І час від часу зависа над нами

коштовностями зір усипаний кажан.

Я чую тишу вперше у житті.

Мені здається іноді, що глухну.

Шугають в пітьму іскри золоті.

Я теж багаття. Погорю і вщухну.