КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

повержений чужими і своїми.

А нащо всі ті спогади здались?

Це як спитать:

чи сниться цим руїнам —

вони були фортецею колись!

УСЕ МИНУЛО, НАЧЕ СОН ЗНИКОМИЙ

Життя за мною браму зачиня.

Я вже й обжився. Маю троє коней —

ЗЕЛЕНИЙ КІНЬ і наші два коня

ВЖЕ Й ДЖУРА МІЙ ДО ТИШІ ТУТ ЗВИКАЄ.

І коні забувають про сідло.

Кажу: — Іди. Вона ж тебе чекає.

Дорогу не забув? Утрапиш в те село?

А він мовчить і держить страж ночами.

А він мовчить, затявся раз на все.

То десь сомів наловить під корчами,

то зайця десь вполює принесе.

МЕНІ ЦЯ ТИША ЯК МОЯ ТРУНА.

Дивлюся в ніч. Ні виходу, ні входу.

І тільки тихо лопнула струна

десь на бандурі на суху погоду.

ПРОЙШЛИ ДОЩІ — ЗАМУЧИЛО СПЕКОТОЮ.

Душа гортає тисячі причин.

І чим я, чим я, чим

поразку цю спокутую?

Свою провину виправдаю — чим?!

Що зброя в короля не те що наші пристрої?

Що в нього Хубальдт, Страус, Радзивілл?

А я мав жменьку турків із Силістрії

та Тугай-бей ногайців нам привів.

Що хан Гірей не кращий із Гіреїв?

Татари добрі воїни. А він —

аби набрать невільниць для гаремів.

Це хан-здобичник, воїн не для війн.