КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Таке нікчемне — кидик, сухоребрик,

ще й зачіска ненаська — левержет.

Улестив пані, спритний на підмову.

Нагледів гроші і звивавсь як вуж.

А я в походах. І ключі від схову

довірив гетьмановій, а кому ж?

НЕ ПРИЇЖДЖАВ УПОТЕМКУ, УПОТАЙ,

аби вночі заскочити обох.

Про це й не думав. Поки віриш, поти й

душа не піде в жебри до тривог.

Я слав гінців наввипередки часу.

щоб у письмі такого наверзти!

А коли я крізь ніч до тебе мчався —

мій кінь іржав уже за три версти!

Дубові двері розхряпнем стояли.

Любив тебе, не вміючи звикать.

То чи ж мені, упитому боями,

мущинський дух по запічках шукать?!

А ти була…

Така була, як завше

Лиш не доглупав я у чому річ:

стара віщунка, й слова не сказавши

полізла спати на холодку піч.

А ВСЕ Ж РОЗКРИЛОСЯ НА КРАДІЖЦІ.

Сиділа правда в порожній діжці.

Казна козацька.

Казна що?

Болить, що ти таке казна-що!

Болить, що отямився лиш допіру,

як з погорілля, як з-під золи.

Що ви удвох мою довіру,

як свині з жолоба, пили!

То що ж ти серце із мене вийняла?

Ти ж мені душу всю запомийнила!

Та будь воно прокляте, все ваше кодло,

всі ваші кубла і