КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

А запорожці все сидять як соколи

на чортомлицькім рукаві Дніпра.

Приїхав я не пишним, не маєтним.

Признали враз, зібрались козаки.

Ударив дзвін. Мене обрали гетьманом.

І почалося. Я повів полки.

НЕ ТЕМНИЙ БУНТ, НЕ ЧОРНЕ ВІРОЛОМСТВО

не на розбій нагострені шаблі,

не ради слави і не задля помсти, —

а за свободу рідної землі!

МЕНІ КЛЕЙНОДИ, СПРАВДІ, ДАВ КОРОЛЬ.

Він ще вважав, що я його підданець.

Так нам судилось. В пеклі наших доль

не знаєш сам — ти бранець чи обранець.

О, не забуду, доки і живу,

і той майдан, і ті дерева з інеєм.

Мені дали козацьку корогву

і привілеї з королівським іменем.

З гармат смальнули, сніг сипнув з гілля.

Я тішився клейнодами своїми.

Але чому — імено короля,

а не ім'я священне України?!

Гарматний грім одгуркотів і стих.

Приймав послів я у своїй господі.

Пили вино із кубків золотих,

воно було гірке мені на споді.

Я ту гіркоту заливав вином.

Пив за здоров'я їхнє. А Гелена

люльки нам набивала тютюном.

І я димів, як попіл Карфагена.

Вони не знали, що в моїй душі.

Чи вдячен я за ласку королівську.

Біля гармат стояли гармаші.

Мені не спалось. І не спалось війську.