КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

В понеділок, вівторок, у середу і в четверток.

Знов скували вози І, поклавши на Бога надію,

одбивались од ляхів, од зливи і од чуток.

А король же привів все рушення оте посполите! —

зажирущу псю крев і гостровану гонором злість.

Берестечко моє, дощами і кров'ю залите…

Берестечко моє!.. А од мене хоч би хоч вість.

Розбухали убиті. Виповзали вовки з гущавин.

Уточила картеч кривавого соку з беріз.

І якісь перекинчики хлопців моїх наущали,

що Хмельницький, мовляв, покинув вас на заріз.

А Я СИДІВ ПІД ВАРТОЮ… ПІД ВАРТОЮ!

Накрию пам'ять квартою.

Почім хунт лиха, гетьмане? Де очі позичав?

Ох, палахтіло ж мною, як вітер тою ватрою!

Ох, заливало жариво, аж попіл засичав!

І втома. Втома, втома, втома…

Душа холоне, як старий лежак.

Хоч би в невір-землі.

а то у тебе ж дома

тобі ще й руки скручує чужак!

Сидиш в полоні

на оболоні.

Питаєш долю: — Чого живу?

Ночами зорі твої солоні.

Татарські коні жумрають траву

А вартові швандрикають по-своєму.

Кишить Вкраїна кишлами орди

І Бог згортає чорними сувоями

твоє терпіння, виткане з біди…

НЕ ЖАЛІВ МЕНІ ХАН

НІ ВИНА, НІ КУМИСУ, НІ МЕДУ.

М'яко спати було. Лиш кричала вночі постільга,

Та дві ситі сокири блищали при вході намету

Та дивилася в серце сталева татарська клюга.