КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

порожню, як горіх-дутель?

А що ж це мені за пики корчить вишневий бутель?

Який же я там столикий! —

то малий, то великий.

Настовбурчені брови, на лобі кривуля,

хмуровоке барило, і ніс як багруля.

Щось обрезкле і тмасте, —

Якої ж я масти?

Сивий, голубе, сивий…

А он же, он, у сутіску вишень —

такий чорнявий хлопець-хорошень!

Хмелений сонцем, чупер на брову.

Коли ж надбав я пику цю криву?

ЗАХЛИНАЮСЯ КРОВ'Ю, ЛИПКОЮ ВИШНЕВОЮ КРОВ'Ю!

Затуліть мені очі якоюсь живою долонею!

Я що, збожеволів?

Коли саме?

І що це за вим'я з чотирма носами?

То це, значить, я. А оце бутель.

А оце голова на плечах,

як горіх-дутель

А душа моя

в бутлі з червоним вином

сидить, балакає з Богуном…

ТАК ОСЬ ХТО БУВ ТАМ ГЕТЬМАНОМ НА ДІЛІ!

Бо поки я від горя соловів,

він тридцять тисяч війська у неділю

вночі через болото перевів.

Поляки спали, бо пани панами.

А він звелів у тій трясовині

костити греблю хмизом, жупанами,

возами, повстю, діркою в човні!

Гатили все в роззявину болота.

Сідло, бордюг, баняк і кобеняк.

Брела голота… І жінками Лота

білів,