КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

НЕ ВИПРОСИВ. НЕ ВКРАВ. НЕ ЗБОГАРАДИВ.

Узяв свободу, приналежну нам.

Дивуйся, світе, я ще їх і зрадив!

А що я, власне, винен тим панам?

Настав мій час, і я задав їм хлости.

Хіба я раб, щоб жити з їх щедрот?

Для них я — вождь збунтованого хлопства.

Для мене я — замучений народ.

Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.

Всяк московит Московію трубить.

Лиш нам чомусь відмовлено у праві

свою вітчизну над усе любить.

МІЙ ДВІР В ЧИГИРИНІ, АВЖЕЖ, НЕ ФОНТЕНБЛО.

Там плющ не повивав мережані альтани.

Троянди не цвіли. І часу не було

довбати в скелі голубі фонтани.

Був замок весь у прорізах бійниць.

З глибин камінних добували воду.

І замість всіх придворних таємниць

було єдине — мрія про свободу.

НЕ протирав паркети шалапут.

Не шаруділо сукнями жіноцтво.

І жоден з дипломатів, ниткоплут,

Не мав де показать своє пустомолотство.

І не було алей на променад.

Ні вишуканих вин, ні пундиків, ні печив.

При Бродах взявши сорок п'ять гармат,

я ними Чигирин ще більше убезпечив.

Були полки і зброя розмаїта.

Залоги скрізь, і тут, і за Дніпром.

А нам би ще мислителя, піїта,

щоб володів — як шаблею — пером!

МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ.

благослови і пера, і