КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

То що ж тепер цьому народу — брати

свій кревний хліб у переможця з рук?!

Хмелій, Хмельницький!

Де ж твої клейноди?

Де корогви? Де грім твоїх музик?

Де в битвах завойовані свободи?

Де твій Богун, Пушкар і Джеджалик?

Козак Небаба, ох, таки ж не баба!

Якби під ним не встрелили коня,

хіба б поліг від рук якогось драба

козак Небаба, вихрові рідня?!

Якби не ті заклепані гусари…

якби не зрадив хаповитий хан…

якби ж він був ощадніший на вдари.

мій кривдами рокований талан!

Якби не дощ… якби не ремст і розбрат..

якби хоч трохи глузду під чуби..

Якби старшини не пішли урозбрід…

якби, якби, якби, якби, якби!!!

Чмели тютюн, ти, Божа лялько з ґлею!

Ти ж скинув ярма в Різані Яри!

Тепер стирчиш над рідною землею,

як вивороть — корінням догори!

Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?

В твоїх радутах проростає мох.

Оце і все. Одна така поразка

закреслює стонадцять перемог!

Ось ніч, і та зорею в очі цвікне.

Чумацький Шлях заремигає — злазь.

Хто допоможе, дурню макоцвітний, —

московський цар чи трансільванський князь?!

Ногайські орди? Вуса караїма?

Султан Мехмет? Кордони з кияхів?

Лежить твоя зглузована Вкраїна,

схрестивши руки всіх своїх шляхів.

І що тепер? Що вдіять, що почати?