КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

чи ти кумису перепив,

що в свій гарем як вовкулака

ще й це дівчатко прихопив!

ТИМ ЧАСОМ ДЖУРА МІЙ ЗА ВИКУПОМ ЗМОТАВСЯ.

І гроші ті привіз, умиливши коня.

І почалися інші вже митарства —

знайти своїх, не гаючи ні дня.

Шаблю мені не повернули.

Віддали тільки наших коней.

Розступилися мурзи, і вийшли ми із намету.

Та й поїхали-джура і гетьман його законний.

Та ще ту полонянку на сідло вже взяли як мертву.

Вона вже і нас боялась. Умовив хана насилу.

Оце дожився, Богдане, викуплений на старість.

Хоч дівчину врятували. Одну зі всього ясиру

Одсипавши хану за неї

Усе, що там ще зосталось.

ПОЛЯ ОДСИРІЛИ ВІД МРЯК.

Над ними небо мов сіряк

По самий обрій туга, туга, туга..

Таке безлюддя марне і смутне.

Ніде нема ні коника, ні плуга,

хіба що полем заєць дремене

НАДВЕЧІР ЗВІДКИСЬ НАЛЕТІЛА ГАЛИЧ.

Зчинила грай. Хотілося тепла.

Гіркотний дух дощем залитих згарищ

нам підказав дорогу до села

Яка тепер ночівля? А ніяка

Хто прийме нас, народ повигибав.

Та ще, мабуть, промчав якийсь вояка,

на всіх тинах макітри порубав.

Постояли. Зайшли в якесь подвір'ячко.

Осель нема. Сади іще живі.

Та все біжать по двієчко, по двієчко

куріпочок рябесеньких в траві…

ЗАНОЧУВАЛИ В СІНІ, ЯК У