КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Пора уже вчиняти весільні калачі.

Бо що ж ти все зі мною?

Стара я вже, Богдане.

Не тая відьма гарна, що вдень, а що вночі.

А ЦЕ НІЧОГО — ЛОЖЕ ЗАМІСТЬ МАР?

А це не смішно — раптом оженитись?

Вже ж у душі осіла чорна згар,

гірка як згар в одстріляних рушницях.

Вже смерть поклала руку на плече.

Знов брати шлюб?.. в моєму-то годочку?..

Якогось відьма кнедлика спече.

Зброяр і джура викотили бочку.

А лицар одвернувся і опустив забрало.

Шрамко приніс ікону і нас благословляв…

Маленьке циганча під скрипку танцювало.

І лопнуту струну натягував зброяр.

ГАННУСЕНЬКО! ЖИТТЯ ВЖЕ ЗА ПЛЕЧИМА.

Ти розплітаєш поночі косу.

Хіба такими згаслими очима

дивитись треба на твою красу?

Якби ж мені така любов раніше!

Буває ніч, щасливіша, ніж ця?

Твої вустонька найніжніші,

осолода мого лиця…

А НІЧ СТОЇТЬ ЯК МІСЯЧНА ГАЛЯВИНА.

І ти лежиш у мене на плечі.

…Мабуть, розбилась пані порцелянова

Щось дуже тихо дзенькнуло вночі.

ЧОГОСЬ ХОЧЕТЬСЯ ПЛАКАТИ. І ЗАСНУТИ. НЕ ДОЛІ

Спочити хочу на грудях своєї Долі.

"Ой, де ж ти була, моя нечужая?"

Змерз я, обгубився з ніжності.

С погрій мене до себе.

…ЦЯ ЖІНКА, ЩО ПРИЙШЛА В МОЄ ЖИТТЯ,

вона цілюща в дотику і слові.