КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

як мальва під вікном моєї матері.

…Коханий мій, вимоленець мій у Бога! Чого ж ти

так стогнеш уві сні? Тобі щось погане приснилось?

…Доле моя, розбуди мене! Сниться мені, що лежу я

на полі бою під Берестечком… І кружляє наді мною

орел… Двоглавий…

НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ 3 МОСКВОЮ.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

смурна од крові, смут своїх і свар,

готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.

А московити — Русь уже не та.

У них і князя звали Калитою, —

така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.

Все загребуще, нарване, хмільне.

Орел — двоглавий. Юрій — довгорукий.

Хай Україну чаша ця мине!

А ЧАС ЩЕ. ВЖЕ Й ОДЦВІЛАСЯ ЛИПА.

Ох, чи ж мені від щастя буть хмільним?

Вона вдова полковника Пилипа.

Мабуть, була щасливою за ним.

А я, чи щастя дати вже спроможний?

Прошу прощення у його вдови.

Він хоч поліг — та в битві переможній.

А я зазнав поразки — і живий.

І ЦЕ Ж ПОРАЗКА У ЖИТТІ НЕ ПЕРША!

Було