КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Отак вночі, буває, лежимо.

У латах він, а я в своїй куверті.

А я собі і думаю: — А мо',

і він, і я — ми вже обоє мертві?!..

ВЖЕ Й НЕ ГОЛЮСЬ. КОШУЛЬКА МОЯ ДРАНА.

Свистить моя гетьманська калита.

Бог, пропитавший Ілию од врана,

і нас тут теж як-небудь препита.

Зброяр і джура стережуть вали.

Стара віщунка зварить пообідать.

Шрамко приходить з міста як коли.

Одслужить в церкві та й бреде провідать.

0-он, під горою, біля гаю,

як сивий припутень кульгає…

ТАК І ЖИВЕМ, У ЦІЙ КАМІННІЙ КЛЕШНІ,

в причаєній зівсюди небезпеці —

до гетьмана особи приналежні,

сумна залога мертвої фортеці.

ВНОЧІ ТУТ ХОДЯТЬ ПРИВИДИ. Я САМ

на власні очі бачив якісь тіні.

І хоч не дуже вірю чудесам,

а все ж якісь тут шерехи постійні.

То раптом в залі чути полонез.

То сажотрус із комина з'явився.

Щоправда, я не так щоб і тверез, —

але ж і він на мене подивився!

Із гобелена все хтось приціляється.

І тче павук свою прозору нить.

Вночі тут ходить пані порцелянова,

От-от розіб'ється, дзвенить.

То похитнеться рама в позолоті

То наче тихо брязнули ключі.

Щось жебонить. Щось вевкає в болоті.

Упавші духи плачуть уночі.