КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

А одному привидівся я навіть з булавою,

що я, мовляв, як виросту, то й Польщу облечу.

ЧИТАВ Я ЗМАЛКУ ПЛІНІЯ І ПЛАВТА.

Науку ніжних слів явив мені Катулл.

Ще з юних літ мені відкрилась правда,

а вже пізніше підійшла впритул.

І повстав. Душа спитала — доки?!

Втопили край у підлості і злі.

І я сказав: чужинці, дайте спокій.

Не сійте зради на моїй землі.

Уже і так насіяно. Вродило.

Вже не бере ні плуг, ані коса.

А ми ще є. І то найбільше диво,

що цей народ іще раз воскреса.

Я РІД СВІЙ НЕ ПОНИЗИВ.

І НЕ УРВАВ Я РОДУ.

Хотів, щоб син був гідний моєї булави.

А відьма все ворожить. На віск. На жар. На воду.

Все щось мені вишіптує то з рук, то з голови.

Ох, вишепчи мені не старощі, не болесті.

Пекельні мої спогади, кипиш як у смолі.

Ох, вишепчи мені мій біль з моєї совісті!

І вишепчи Гелену під брамою в петлі…

НАЙБІЛЬШ БОЮСЬ, КОЛИ У СНАХ

МЕНІ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ГЕЛЕНА.

І я тулю те тіло крижане.

І КІНЬ ТОЙ МЧИТЬ.

ТОЙ САМИЙ КІНЬ ЗЕЛЕНИЙ

І КІНЬ ТОЙ МЧИТЬ…

КОЛИСЬ НАЗДОЖЕНЕ…

ЖИТТЯ — ТО Є ЖИТТЯ, ТЯГНУТИ МУСИШ ЛЯМКУ.