КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Мені тепер не йде із голови,

як полонених, а не менш як двісті,

учора вранці полем провели.

Вони ішли, прив'язані до коней.

Одному ткнув хоч хліба у рукав.

Не дав жовнір благословить іконою,

а він же сина серед них шукав!

НАД ВАЛОМ ПРОЛЕТІЛО ВОРОННЯ.

Закаркало, крильми залопотіло.

Аж дріж пішов по шкірі у коня.

Мабуть, він знав, куди воно летіло…

Я ЗАВЖДИ ПЕРШИЙ БИТВУ ПОЧИНАВ.

Вони на нас посунули, я вдарив.

Початок був для мого війська вдалий,

і йшлось до перемоги конче нам.

і стелився в полі як у пісні.

Гусарам крил вже не тримав хребет.

Вже в небі знаки їм були зловісні.

Вже їхні коні їли очерет.

Уже ядром черкнуло короля.

Уже Потоцький у сідло не втрапив.

Уже Пшепюрський з лівого крила

рвонув навтьоки, загубивши прапор.

Пани вже геть поникли головами.

А хто й на Краків нищечком потяг.

Король їх кляв корчемними словами.

А Єремія кликав до звитяг.

Над ким звитяги? Над своїм народом?!

Князь Єремія з Вишневецьких родом!

НЕНАВИДЖУ ПЕРЕВЕРТНІВ. ЦЕ КОДЛО,

Мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило.

Колись ішли під інші корогви,

То ще душа хоч ятрилася болем.

Жолкевський, гетьман, той, що із Жовкви,

іще молився й плакав перед боєм.