КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Яким зупинити його барканом

Така мені лучилася бредня —

допився до зеленого коня.

А НА ПОДВІР'Ї ПРОЛИВЕНЬ, ПОТОПА.

Пливе фортеця, як старий ковчег.

І дивна тінь, чудна моя подоба,

гіркий тютюн у люльці притовче.

На стелі дощ наплямкує вже плямку.

І самота в мигтінні свічечок

В дубові двері показала клямку —

як ж чортеня глузливий язичок.

В очах пливуть якісь павині очка.

Шугає вітер. Льонна і лукава,

до мене з пітьми простягла сорочка

гарячим шовком вишиті рукава.

Чого схотів! — лебідоньки в бур'ян.

Вернисонця у дурноп'ян.

Ти пий. І чарка серебренька є.

І десь там джура на бандурі бренькає.

І вітер фалю у віконце — плюсь!

Втопити хоче у дощах, пекельник.

Я — горілчаний потопельник.

Я сам в собі зсередини втоплюсь.

А що мене на світі ще трима?

Чабульк — і чарочки нема.

І НЕ СП'ЯНІВ, ЛИШ ГОЛОВУ ЗАПАМОРОЧИВ.

Хлюпоче дощ з неораних полів.

Чогось містечко називають Паволоч —

волока, зав'язка від постолів.

А може — шовк. А може — поволока.

Волічка днів у шатах давнини.

"Це мій народ!" — як сказано в пророка.-

"Пшеницю сіяв, а пожав терни".

Гей, люди, люди, сірі пострішане!

Вам спиться в дощ на кулаці досад.

Я, гетьман ваш, я, звиклий до пошани,