КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

казав Гірей.

— Ти ж мені любий брат, —

казав Гірей.

— Я ж тобі вельми рад, —

казав Гірей.

А БУДЬ ЖЕ ТИ ПРОКЛЯТ!

Від брата до брата

ходжу — як від Понтія до Пілата.

Куди не поткнешся — один ярем.

І кожен тягне тебе, душогуб, —

за руки — Річ Посполита з царем,

азіяти — за п'яти.

Литва — за чуб.

Лежу розп'ятий, та вже раз п'ятий!

А кожен катюга мій — масткослов.

Долоні мої процвяховані ятряться.

а пси шолудиві злизують кров.

Я воскресаю і знову гину.

Несу свій хрест на свої Голгочі

А цар стромляє мені у спину

Свої двойлезі каправі очі.

Земле ж моя, нащо ти рожаїста?

А чом же ти, земле, не з каменю-трути?

Що кожна прожра бажа тебе з'їсти

і пощасливити кожен трутень!

Коси наші неклепані, діти наші неплекані

Горе на нашу голову зайди ці прителепані!

Чекайте,

за муку мою страсну,

за те, що в неволі клякну —

ох же ж і встану, ох і струсну,

ох же ж об землю і хряпну!

ХАН ЗНИЗУВАВ ПЛЕЧИМА:

— Чого ти кипиш від люті?

Я ж тебе не продав у Стамбул.

То й сиди собі, слухай лютню,

кури