КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

А в нас яку не вдариш кайлом скелю —

зівсюди рине кров, а не вода.

Вони хоч мали з неба яку манну.

Таки ж пустеля більша за степи.

Господь їм землю дав обітованну

і море перед ними розступив!

Я ж не Мойсей. Народ — на рані рана.

Моє чоло побила сивина.

Куди іти? Земля обітованна —

вона ж під нами, наша, ось вона!

Та ще ж яка, мій Господи, багата!

Лісами щедра, зерном золота.

Міцна зелом, скотиною рогата.

Народом добра, вірою свята.

Хто тут не жив!

А в нагороду

хто вдячен був коли цьому народу?!

ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ.

Ім'я дали нам — хлопи, мужики.

На нас лежить тавро тієї зради,

якою нас вже зраджено віки.

Для них ці землі тільки ласий кусень.

Та люд сумирний десь там по хатах.

Жили-були. Об'їли нас як гусінь.

Ще й поганьбили по усіх світах.

ВСЕ НАМ ВИПОМИНАЮТЬ ВСІ НАШІ ЗЛОДІЯННЯ.

Де, що, коли і скільки — визбирують до крихт.

А скільки ми зазнали нелюдського страждання?

А скільки ті чужинці сподіяли нам кривд?!

Чи ми чинили утиск

сусідам, їхній мові?

Був мій народ співцем і сіячем.

Я все зробив би без проливу крові.

Так ви ж пройшли вогнем тут і мечем!