КОСТЕНКО ЛІНА
«Берестечко»

Ану ж подивися на оте поле.

Отам твою матір вели Чорним Шляхом.

Отам, над тими кручами,

їй рученьки викручували.

Співала ж вона "Котка" над тобою.

Тулила до серця, навчала казати: "Мамо"!

А "тато" не вчила, плакала.

Як там тебе — Гасан, Мехмет, Алі?

Тебе ж приніс лелека на крилі!

Оце ж ти чуєш мову не чужу.

Ти розумієш, що тобі кажу?

Мовчить. Дивиться. Повертає до мене списа.

А я кажу: — Та забери свою залізну штрикавку!

Я ж не тікаю.

Це ж земля твоєї матері!

Невже ти сам мене не відпустиш?!

Та так легенько одвів його спис рукою.

Й ой, та як крикне ж він вовчим голосом!

Татари збіглися, обступили.

А він мене списом припер до намету

та так суверделить мені у груди,

щоб татари ж бачили,

що він татаріший!

А я балакав із тобою ще,

кліщак, перевертень, убоїще!

Син полонянки, татарчук.

Насіння чорної забави.

Ти не людина, ти — ярчук.

Собака з вовчими зубами!

А очі що ж? Це тільки масть.

Хоч би ж не думать, задрімати…

Один за неї умре. Другий її продасть.

Третій не знає, хто його й мати…

СТРАШНА ЦІНА ВОРОЖОЇ НАВАЛИ.

Терни як люди. Люди як терни.

Отак ми пожурились, отак ми й поспівали.

І я без голосу,