Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Главная страница / КОСТЕНКО ЛІНА «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

— Та й те сказать,— хіба це вперше військо


у мене пройде тут по голові?




Присунув пень,— це в нього за ослоник.


Та й сів стругати з липи ополоник.




У хаті тепло. Пахне деревиною.


Коріння повно, всякої різьби.


Під сволоком, між маком а калиною,


шматки сухої липи і верби.




Сказав Іван: — Казали добрі люде,


це ж місяць грудень, літо ще коли.


Тут пройде військо, хтозна, як там буде.


В Полтаві ви б цей час перебули.




— Не хочу людям завдавать мороки,


сидіти сидьма на чужій печі.


У мене хата тут своя, нівроку,


свій домовик, свої он рогачі.




Котору зиму я вже перечовгав.


І домовик зі мною домував.


Оце сидів на припічку учора, —


сміявся, плакав, руку подавав.




Якби я міг вам бути у пригоді,


а то ж про щаблю думати вже годі.




А був колись такий великовоїн! —


од трьох шабель ще й досі не загоєн.




Та й знов узявсь стругати свою ложку.


— Отак собі і тупаю потрошку.


У бога смерті не благаю.


Нічого, прийде і сама.


Я ополоники стругаю,


а людям їсти що нема.




...Помовчали. Душа шукала слова.


Воно трудне, не виважиш на хунт.


Кінчався день. Потріскували дрова.


В печі горіло, наче Трапезунд.


Назад  

стр.132

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.132

  Вперед