КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

— А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?

Кому він ще так знівечив життя?

Тоді на вряд був ставлений Фесько,

млинів дозорця скарбу войськового,

що під боязню божою признав:

— Панове суд!

Того я добре звісен.

Як що не так, беру на душу гріх.

Цю дівчину разів, мабуть, із вісім

коло млина вночі я спостеріг.

Над Ворсклою з небіжчиком стояла.

Ну, тобто він ще був живий тоді.

І що воно, гадаю, за проява —

дві тіні, млин і місяць на воді.

Мені-то що? На це ж нема заказу,

стояння — діло добре загалом.

А я таки чогось подумав зразу,—

аж де зійшлись, чого б то за селом?

А якось бачу — щось майнуло з греблі.

Шубовснуло — аж зойкнула вода.

А я ж туди і ніг не дотереблю.

Ну, думаю, втопилась, от біда.

То добре, що Іван тут нагодився

та витяг із води напівживу.

Бо там колись мій шурин утопився,

то гибле місце, я й не допливу.

Суддя сказав: — Усе це прикро, справді,

і ті млини, і втоплений шуряк.

Але ж ми іншу розглядаєм справу —

не як топилась, а труїла як.

Тож свідок мовив трохи не до діла.

Тут треба чітко провести межу.

— То я ж не бачив, як вона труїла.

А як