КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

О боже мій, на кого ж ти, на кого

збагнітувала молодість свою?!

…Мені немов полегшало відтоді.

Зболілася. Відмучилася. Годі.

Спинити Гриця не зробила й спроби.

Ходжу, хитаюсь, як після хвороби.

І хоч би злість яка чи ворожнеча,—

нема нічого. Пустка. Порожнеча.

Усе жаліла я його чомусь.

Або до Галі мислями звернусь:

— А може, хтозна, може, так і треба

Бо хто я, Галю, проти тебе?

Ти Вишняківна. Рід у вас гучний

Таких родів не густо у Полтаві.

Твій батько, Галю, чоловік значний.

У нього жінка ходе в златоглаві.

Він не якийсь. Він сам собі Вишняк.

У нього скроні в срібній папороші.

Буває так, що слава на дурняк,

а в нього слава за великі гроші.

Йому добро саме іде у двір.

І сад рясний, і нива хлібодарна.

Він не який визискувач чи звір,

він просто вміє взяти запівдарма.

Він посідає греблі і поля,

у Церкву ходить майже щосуботи

Хто — за Богдана, хто — за короля.

А він — за тих, которії не проти.

Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна полум’ям горить,

він і на цьому теж нагріє руки.

Де треба, вчасно притамує гнів.

Де треба, скаже правди половину.