КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

…Ой висить Байда на риночку,

Та й не день, не нічку,

та й не годиночку.

Каже Байда, Байда Вишневецький:

— Краще б мене вішав ще раз цар турецький!

Висіти на палі то іще не мука,

Як тепер дивитись на такого внука!..»

— Е, дівчино, я слухаю, та й байдуже,

Що ти ж співаєш не про того Байду вже.

А голосочок! То чого ж ти крилася?

То все мовчиш, то я аж остовпів.

Співав і я на хорах і на криласі,

і знаю світський і духовний спів.

Дишканти чув я, тенори, баси

А ти співаєш — душу всю проймає.

Бувають, може, й кращі голоси,

але такого другого немає!

Послухай,— каже,— дівчино з Полтави

Де ти навчилась брати ці октави?

— Пісні мої дівочі, не вселенські.

Співаю так, не вмію по-письменськи.

— А я пізнав риторики, інфими.

І так скажу: душа жива не ними.

Піїти пишуть солодко, під метри.

Про три персони божі. А слова,

слова, Марусю, видумані, мертві.

Од слів таких чманіє голова.

Піднаторіли наші віршописці,

бодай їх муха вбрикнула в колисці,—

убогі словом, мислію порочні,

у тридцять літ плішиві і старі,

вони складають віршики святочні,

а в селах ридма плачуть кобзарі.