КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Сидить і жде наступних лихоліть.

І каже дяк: — Спитати б цього крука,

він крук старий, набачився всього,—

чи думав Байда про такого внука,

що зрадить славу прадіда свого?!

Чи не тому такий Ярема й лютий,

ладен цю землю трупами змостить,

що кожна тут осичинка над шляхом

йому про Юду листям шелестить?..

А вже й поля імлою огорнулись,

Слова самі на голос навернулись!

«У Полтаві на риночку

Та й п’є Байда мед-горілочку.

Ой п’є Байда, Байда молодецький.

А назустріч Байді їде Вишневенький.

— Де ти,— каже,— тут такий узявся

Що мені на очі ще не попадався?

Хто ти,— каже,— і якого роду,

Що тебе не бачив я в Полтаві зроду?

— А я Байда, Байда Вишневецький,

Що мене повісив колись цар турецький.

Що у Царгороді та й мене схопили,

Та й за ребро гаком, гаком зачепили.

У раю сидів я, дуже я занидів,

Бо вже України років сто не видів.

Одпусти на землю,— говорю Петрові.—

Там же мої діти, чи живі-здорові?

Там же мої діти в третьому коліні.

Що вони там роблять тепер на Вкраїні?

А Петро послухав,

Та й спустив драбину,

Та й спустив драбину

Прямо в горобину.

Як гукне ж Ярема на свої гайдуки:

— Візьміть того Байду,

візьміть добре в руки!

Візьміть Байду, ізв’яжіте,

Та й