КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

— То ви б усе взяли та й написали,

та й був би слід по вашому життю.

— Я написав, так торбу в мене вкрали,

і всі мої папіруси тю-тю.

Чи думали, що там вино і брашно?

Чи золото, нахапане в війну?

А знов мені заходжуватись страшно.

Старий уже, тепер так не утну.

Вже в мене й чуб, як пух на осокорі.

Вже в мене й очі до письма слабі.

Колись думки на слово були скорі,

тепер думки самі уже в собі.

То вже, мабуть, отак я і умру,

а діло жизні так і не подвигну.

Бо хоч і в рот горілки не беру,

але ж і книгу написать не встигну.

Мої собраття вже пішли у стовбур,

вродивши рясно плевелами слів.

Найперший дурень і останній бовдур

уже, мабуть, в науках преуспів.

А я гусак обскубаний, що й досі

гелгоче щось про правду і добро,

котрому в лапі вдержать удалося

одне своє гусиноє перо.

Мені не треба слави, ані грошей,

ані щоб сильний світу похвалив,—

аби хто-небудь, мислію возросший,

до мене часом слух свій прихилив.

Але ж я прочитателів не маю.

Сам пишу, і сам собі внімаю. ,

...Тополя гнеться, як тонка танечниця.

Лягає