КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

І тільки цвинтар чорними хрестами

із ночі підступає до багать.

І вихолка ніяк не перестане,

як привиди, у потьму одбігать...

Оскільки ж мир,

стріляти нам не можна.

Лесько тупцює, сильно перемерз.

У труби грають. Наволоч вельможна

сама з собою танчить полонез.

Мовляв, їм добре. Козакам в досаду.

Ось почекай, мазурку ще утнуть.

Ми видержим. Хай танчать до упаду

Вони стріляти першими почнуть.

...Стоять вельможні. Діло затяжне.

Здається, так стоятимуть довіку.

Лесько сміється: — Голод підіжме

чкурнуть, як чорт від кукуріку.

От хто веселий, так оцей Лесько.

Біда йому для смутку не причина.

Бо як приніс на світ його бузько,

то так і виріс наймитом хлопчина.

Так присутяжив змалку його чмир,

так остогидли стусани і кпини,—

а тут війна. А це ж таки не мир.

В чмира табун, а у Леська — й шкапини.

Вдовиний син, замріяна душа,—

вже сотня їхня вийшла із Опішні,

а він біжить за ними, як лоша,

і гірко думи думає невтішні,—

що як же так, в похід йому пора,

сімнадцять літ, а він сидіти буде?!

Якби коня позичити в чмира,

а шаблю він і в битві роздобуде!

...Його піймав хазяїн у степу.

З чужою в суд приведений конякою,

він пояснив, що квапився