КОСТЕНКО ЛІНА
«МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Віддав чолом і мовив хрипкувато:

— Полковнику, вам лист від кошового.

— Гаразд. Сідай. Спочинь з дороги, брате.

Якісь новини?

— Обступає ворог.

Богдан козацтво стягує під Білу.

Потрібна поміч. І потрібен порох.

Потоцький йде назустріч Радзивіллу.

Зірвав полковник повагом печатку.

І поки він листа того читав,

той посланець обговтався спочатку

і тих, поближчих, райців запитав:

— Ну, як тут, мирно? Пишете папери,

язик зломивши на судейський штиб?

Зітхнули райці. Обізвався первий:

— Та тут таке! Козак у нас погиб.

— Погиб? Козак? То що у вас в Полтаві?

Облога? Зрада? Засідка? Бої?

— Та ні. Маруся. Он сидить на лаві.

Струїла хлопця. Судимо її.

Той засміявся: — Отакої к бісу.

Під Білу Церкву стягнуто полки.

Палає Київ, знищено Триліси.

У вас же он як гинуть козаки!

Там бій. Там смерть. Там зламано границі.

Людей недохват. Ллється наша кров.

А тут — погиб.... У вас ще на спідниці

не перешили ваших коругов?

— У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава.

У вас права, ми ж — охоронці права.

У вас за вбивство кара там яка? —

Козак сказав:

— А проста. Як по злобі

козак уб’є, не дай бог, козака,—

живого з мертвим ув одному гробі!