Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревський Іван Петрович
«Енеїда [Энеида]»

Главная страница / Котляревський Іван Петрович «Енеїда [Энеида]»
проводниками,З трьома назаді козаками,А коні правив машталір.[70] Була на йому біла свитаІз шаповальського сукна,Тясомкою кругом обшита,Сім кіп стоялася вона.Набакир шапочка стриміла,Далеко дуже червоніла,В руках же довгий був батіг;Їм грімко ляскав він із лиха,Скакали коні без оддиха;Ридван, мов вихор в полі, біг.[71] Приїхала, загримотіла,
Кобиляча
мов
голова
;К Нептуну в хату і влетілаТак, як із вирію сова;І не сказавши ні півслова,Нехай, каже, твоя здороваБува, Нептуне, голова!Як навіжена, прискакала,Нептуна в губи цілувала,Говорячи такі слова:[72] «Коли, Нептун, мені ти дядько,А я племінниця тобі,Та ти ж мені хрещений батько,Спасибі зароби собі.Моєму поможи Енею,Щоб він з ватагою своєюЩасливо їздив по воді;Уже і так пополякали,Насилу баби одшептали,Попався в зуби був біді».[73] Нептун, моргнувши, засміявся;Венеру сісти попросивІ після неї облизався,Сивухи чарочку налив;І так її почастовавши,Чого просила, обіщавши,І зараз з нею попрощавсь.Повіяв вітр з руки Енею,Простивсь сердешненький з землею,Як стрілочка, по морю мчавсь.[74] Поромщик їх щонайглавнійшийЗ Енеєм їздив всякий раз,Йому слуга був найвірнійший —По-нашому він звавсь Тарас.Сей, сидя на кормі, хитався,По саме нільзя нахлиставсяГорілочки, коли прощавсь.Еней велів його прийняти,Щоб не пустивсь на дно нирятиІ в луччім місці би проспавсь.[75] Но видно, що пану ТарасуНаписано так на роду,Щоб тілько до сього він часуТерпів на світі сім біду.Бо, розхитавшись, бризнув в воду,Нирнув – і, не спитавши броду,Наввиринки пішла душа.Еней хотів, щоб окошиласьБіда і більш не продовжилась,Щоб не пропали всі з коша.

Частина третя



[1] Еней-сподар, посумовавши,Насилу трохи вгамовавсь;Поплакавши і поридавши,Сивушкою почастовавсь;Но все-таки його мутилоІ коло серденька крутило,Небіжчик часто щось вздихав;Він моря так уже боявся,Що на богів не покладавсяІ батькові не довіряв.[2] А вітри ззаду все трубилиВ потилицю його човнам,Що мчалися зо всеї силиПо чорним пінявим водам.Гребці і весла положили,Та сидя люлечки курилиІ кургикали пісеньок:Козацьких, гарних, запорозьких,А які знали, то московськихВигадовали бриденьок.[3] Про
Сагайдачного
співали,Либонь, співали і про
Січ
,Як в пікінери набирали,Як мандровав козак всю ніч;Полтавську славили Шведчину,І
Назад  

стр.159

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.159

  Вперед