Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревський Іван Петрович
«Енеїда [Энеида]»

Главная страница / Котляревський Іван Петрович «Енеїда [Энеида]»
лист послав к Енею,Щоб вийшов битись сам на сам,Помірявсь силою своєю,Достав од Турна по усам;Хоть на киї, хоть кулакамиПоштурхатись попід боками,Або побитись і на смерть.А также пхнув він драгоманаІ до латинського султана,Щоб і сьому мордаси втерть.[73] Яхидна фурія раденька,Що по її все діло йшло;До людських бід вона швиденька,І горе мило їй було.Махнула швидко до троянців,Щоб сих латинських постоянцівПо-своєму осатанить.Тогді троянці всі з хортамиЗбирались їхать за зайцями,Князька свого повеселить.[74] Но «горе грішникові сущу, —Так київський скубент сказав, —Благих діл вовся не імущу!»Хто божії судьби пізнав?Хто де не дума – там ночує,Хотів де бігти – там гальмує.Так грішними судьба вертить!Троянці сами то пізнали,З малої речі пострадали,Як то читатель сам уздрить.[75] Поблизь троянська кочованняБув на одльоті хуторок,Було в нім щупле будовання,Ставок був, гребля і садок.Жила Аматина там нянька,Не знаю – жінка чи панянка,А знаю, що була стара,Скупа, і зла, і воркотуха,Наушниця і щебетуха,Давала чиншу до двора:[76] Ковбас десятків з три Латину,Лавинії к Петру мандрик,Аматі в тиждень по алтину,Три хунти воску на ставник;Льняної пряжі три півмітки,Серпанків вісім на наміткиІ двісті валяних гнотів.Латин од няньки наживався,Зате ж за няньку і вступався,За няньку хоть на ніж готів.[77] У няньки був біленький цуцик,Її він завжди забавляв:Не дуже простий – родом муцик,Носив поноску, танцьовав,І панії лизав од скукиЧастенько ноги скрізь і руки,І тімениці вигризав.Царівна часто з ним ігралась,Сама цариця любовалась,А цар то часто годував.[78] Троянці, в роги затрубивши,Пустили гончих в чагарі,Кругом болото обступивши,Бичами ляскали псарі;Як тілько гончі заганяли,Загавкали, заскавучали,То муцик, вирвавшись надвір,На голос гончих одізвався,Чмихнув, завив, до них помчався.Стременний думав, що то звір.[79] «Атю його! гуджга!» – і крикнув,І з свори поспускав хортів;Тут муцик до землі прилипнувІ дух від ляку затаїв;Но пси, донюхавшись, доспіли,Шарпнули муцика, із’їлиІ посмоктали кісточки.Як вість така дойшла до няньки,То очі вип’яла, як баньки,А з носа спали і очки.[80] Осатаніла вража бабаІ крикнула,
Назад  

стр.159

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.159

  Вперед