Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревський Іван Петрович
«Енеїда [Энеида]»

Главная страница / Котляревський Іван Петрович «Енеїда [Энеида]»
Еней в кагал сей як убрався,Щоб зближитися к порому,То з Палінуром повстрічався,Штурмановав що при йому.Тут Палінур пред ним заплакав,Про долю злу свою балакав,Що через річку не везуть;Но баба зараз розлучила,Енею в батька загвоздила,Щоб довго не базікав тут.[60] Попхались к берегу поближче,Прийшли на самий перевіз,Де засмальцьований дідищеВередовав, як в греблі біс;Кричав буцімто навіжений,І кобенив народ хрещений,Як водиться в шинках у нас;Досталось родичам сердешним,Не дуже лаяв словом гречним,Нехай же зносять в добрий час.[61] Харон, таких гостей уздрівши,Оскілками на їх дививсь,Як бик скажений заревівши,Запінивсь дуже і озливсь:«Відкіль такії се мандрьохи,І так уже вас тут не трохи,Якого чорта ви прийшли?Вас треба хати холодити!Вас треба так опроводити,Щоб ви і місця не найшли.[62] Геть, преч, вбирайтесь відсіль к чорту,Я вам потиличника дам;Поб’ю всю пику, зуби, морду,Аж не пізна вас дідько сам;Ійон же як захрабровали,Живі сюди примандровали,Бач, гиряві, чого хотять!Не дуже я на вас покваплюсь,Тут з мертвими ось не управлюсь,Що так над шиєю стоять».[63] Сівілла бачить, що не шутка,Бо дуже сердиться Харон,Еней же був собі плохутка,Дала стариганю поклон:«Та ну, на нас лиш придивися, —Сказала, – дуже не гнівися,Не сами ми прийшли сюди;Хіба ж мене ти не пізнаєш,Що так кричиш, на нас гукаєш —Оце невидані біди![64] Ось глянься, що оце такеє!Утихомирся, не бурчи;Ось деревце, бач, золотеє,Тепер же, коли хоч, мовчи».Потім все дрібно розказала,Кого до пекла проводжала,До кого, як, про що, за чим.Харон же зараз схаменувся,Разів з чотири погребнувсяІ з каючком причалив к ним.[65] Еней з Сівіллою своєюНе мішкавши в човен ввійшли;Кальною річкою сієюНа той бік в пекло поплили;Вода в розколини лилася,Що аж Сівілла піднялася,Еней боявсь, щоб не втонуть,Но пан Харон наш потрудився,На той бік так перехопився.Що нільзя оком ізмигнуть.[66] Приставши, висадив на землю;Взяв пів-алтина за труди,За працьовиту свою греблю,І ще сказав, іти куди.Пройшовши відсіль гонів з двоє,Побравшись за руки обоє,Побачили, що ось лежавУ бур’яні бровко муругий,Три голови мав пес сей мурий,Він на
Назад  

стр.159

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.159

  Вперед