Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревський Іван Петрович
«Енеїда [Энеида]»

Главная страница / Котляревський Іван Петрович «Енеїда [Энеида]»
панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив.[130] Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялись.Вергілій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна.[131] Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела,Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва-цар Камілла,До пупа жінка, там – кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать.[132] Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила.[133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить.

Частина п’ята



[1] Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець.[2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав.[3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла?[4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою
Назад  

стр.159

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.159

  Вперед